Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Чорні діри «Правого сектора»

Чорні діри «Правого сектора»

28 июня 2015 0 Comments

Наші професійні націоналісти, на жаль, набагато кращі провокатори, аніж патріоти. Я тут не маю на увазі тих, хто справді воює на фронті. Але ідеологи «Свободи» і «Правого сектора», мабуть, походять з однієї пробірки. Бо що одні, що другі працюють на картинку російського телебачення, яке з великою охотою демонструє усілякі марші та походи зі смолоскипами, аби пересічний росіянин наочно переконався в тому, що в Україні при владі бандерівці.
Після епохальної битви з геями «Правий сектор» вирішив 3 липня влаштувати у Києві марш на честь перемоги князя Святослава над хозарами.
Як це зараз актуально, як своєчасно і дотепно, розповість нам і світові російське телебачення. Бо ж хозари – це не просто хозари, а це олігархи, і, звісна річ, «порошенки, турчинови, яценюки, гройсмани».
«Ми, націоналісти, готові бути авангардом революційної боротьби за кращу Україну», – заявляють вони, але постає питання: а де ж ви були на Майдані? Де тоді був той ваш авангард, коли в бій ішли студенти, хлопчаки і гинули під кулями. Де ваші жертви?
Як і варто було сподіватися, звістка про марш на честь перемоги над хозарами уже широко дебатується на єврейських сайтах. Зокрема, «Евроазиатский еврейский конгресс» відразу відкриває карти: «в рамках антисемитского дискурса «хазары» стали эвфемизмом для евреев, символическим вневременным обозначением враждебных славянам сил.
«Хазарская» антисемитская мифология невероятно разработана. Кто первый придумал праздновать победу русского оружия над «иудейским хищническим паразитическим государством» именно 3 июля сейчас установить сложно, однако очевидно, что культ этого «праздника» пришел в Украину из России».
Ось воно звідки такі чудові ідеї приходять! Хто б сумнівався!
Але для «ПС» – це вже норма. Епатувати, провокувати і працювати на ворога, прикриваючись дутим патріотизмом.
Вже коли перед парламентськими виборами вигулькнула перша десятка «ПС», мені щелепу звело, як від перекислої капусти. Першим номером був Андрій Тарасенко (заступник голови ПС з політичних питань). А я ж ото думав, що заховають цього товариша куди-небудь поглибше, щоб очей не муляв. Аж ні – виставили на чолі списку. Знай наших. Який з нього спец з політичних питань, нагадаю осінній Майдан. Власне тоді цей, з дозволу сказати, спец і засвітився з чудовим феесбешним спічем, який обурив наших союзників і адвокатів – поляків. Він заявив, що Перемишль та ще кілька повітів у Польщі треба відібрати, а «Волинська трагедія – це брехня та вигадки».
І про це він заявив в інтерв’ю не якимсь там «Вістям Свистидрисівки», а польській газеті «Rzeczpospolita».
Тобто саме в той час, коли Польща всіляко підтримувала і виправдовувала в очах Заходу Майдан, а прем’єр-міністр Дональд Туск закликав ЄС надати чіткі гарантії Україні щодо фінансової допомоги та вступу до Євросоюзу, раптом вискакує якийсь нікому невідомий Пилип з конопель і бовкає абсолютну дурню.
Може, хтось і вірить у щирий патріотизм цього спеца, але я бачу тут дещо інше. Я бачу тут дурість. Мріяти про загарбання Перемишля і Лемківщини, де уже давно українці в жалюгідній меншині, не тільки смішно, а й злочинно. Не менш злочинно ляпати що-небудь про Волинську трагедію.
Якщо б така людина, як А. Тарасенко потрапила до парламенту – це стало б великою ганьбою.
Але не Тарасенком єдиним пишалося і пишається «ПС». Десяте місце займав тоді не менш одіозний типаж. Петро Іванишин (доктор філологічних наук). Це, можна сказати, гідна зміна товаришці Фаріон і Михальчишину в одному флаконі.
Та мусимо почати від Адама. Адамом у цьому випадку можна вважати Василя Іванишина, батька Петра. Саме В. Іванишин був родоначальником маргінальної організації «Тризуб», про яку ми чули перед Майданом. Чули і про якісь воєнізовані тризубівські табори, а однак під час найзапекліших боїв не побачили там жодного військового вишколу.
«Тризуб» з натхненням розкручувала Москва: «ряд представителей украинских националистических организаций, таких как «Тризуб им. Степана Бандеры», «Патриот Украины» и других высказали готовность помочь «поневоленным Москвой народам» в борьбе против «имперского шовинизма». Їм почали приписувати навіть теракти у Москві.
«Тризуб» якийсь час був розкручений не гірше «ПС», але за «Тризубом» тягнулися старі кучмістські грішки: то вони потрощили намети опозиції під час акції «Україна без Кучми», то кинулися підтримувати аграріїв, блок ЗАЄДУ і самого Кучму, влившись у Народний Рух України (за єдність) провокатора Богдана Бойка. Одне слово, спалилися.

Але «ПС» складається не лише з «Тризубу», а й з партії «УНА», яка у 2012 році належала до технічних партій Януковича. І за квотами «УНА» у всі виборчкоми призначалися люди за списками Партії регіонів. Після цього настала пора на новий бренд з прицілом на президентські вибори 2015 р. однак події прискорилися, і «ПС» довелося розкручувати на голому місці.

Нічого дивно у цій провокаційній роботі нема, якщо розібратися, ким був сам В. Іванишин, який у 1993 р. створив «Тризуб». 12 вересня 2004 р. біля 200 активістів «Тризубу» влаштували марш вулицями Львова і перед пам’ятником Шевченкові провели мітинг. А там зазвучало все те, що й вимагала Банкова: заклики побудувати «українську Україну», «геть московсько-жидівських колонізаторів!».

Але до свого захоплення націоналізмом хрещений батько «Тризубу» займався не надто порядними справами, а якраз самовіддано боровся проти націоналізму, розправлявся з заокеанськими запроданцями, не забуваючи і про літературу: на замовлення КГБ творив закриті рецензії на конфісковані у опозиційних літераторів твори. Ці рецензії опісля фігурували на судах.

Погляди на літературу у майбутнього нацика були у стилі незабутнього Жданова. Тому й не дивно, що у своїх статтях він гнівно таврував усілякі модерністські збочення і формалізм.

А потім учорашній вартовий ленінських цінностей створює націоналістичну організацію. Не важко здогадатися на чиє замовлення. Адже кагебісти і агенти КГБ колишніми не бувають.

Серед висловлювань В. Іванишина 2004 р. знаходимо і таке: «Янукович зараз – найбільш загадкова фігура серед українських політиків. Він дуже цікавий і як людина. Янукович не став людиною Кучми. Янукович не допустив жодного політичного висловлювання, яке б могло його з чимось пов’язати чи скомпрометувати. Він – як «чиста дошка», на якій можна написати все те, що забезпечить йому успіх».

І от цього кагебістського прислужника і кучмістського лакея раптом роблять батьком українського націоналізму. Він вважається гуру «Правого Сектора», куди входить «Тризуб»! Його називають шанобливо «Провідник!» В тому числі і Ярош, теж член «Тризубу», який викладав у тому самому Дрогобицькому університеті, що й батько та син Іванишини.

 

А що згідно народної мудрості яблучко від яблуні не далеко котиться, то маємо також синочка з такими самими дрімучими поглядами.

Григорій Грабович професор Гарвардського університету теж відзначив унікальність П. Іванишина, заявивши, що таким науковцям не місце в жодному зарубіжному учбовому закладі.

А щодо його поглядів – то це чудовий сплав усього того, що жахає нинішню Європу. Авжеж, саме таких людей треба у парламенті, аби нам та Європа ніколи не світила. Адже новітнього маленького дуче лякає стільки фобій: і сексуальна революція, і неофемінізм, і глобалізація, і постмодернізм, і порнографізм, а до цього ще й «культура геїв і лесбійок». Виявляється, «не без політичного тиску з боку Євросоюзу і США, пропагування гомосексуалізму стало відчутним і в нашій країні».

Цікаво, що Ярош має такі самі погляди і теж виступає проти вступу в ЄС та в НАТО. Таке враження, що за вушком у них сидить Кіріл Гундяєв і тихенько гундосить священні постулати «рускава міра».

Пильне око Іванишина завжди нервово сіпалося, коли він чув про гей-паради. Навіть тоді, коли їх організували ригоанали на Майдані. Гомосексуалізму стурбований ідеолог присвячує дуже багато уваги. Закрадається підозра, що він особисто постраждав від якогось збоченця.

У кожному разі В. Іванишин вдається до відвертої брехні, приписуючи відомим літературознавцям, яких він звинувачує у страшному гріху – постмодернізмі, твердження, що «Т.Шевченко, Леся Українка, О.Кобилянська та ін. належали до гомосексуалістів». Цитат, звісно, наш псевдонауковець не наводить. Як і заведено в учнів Жданова. Але зате «учений» послуговується такими глибоко науковими термінами, як «естетично убога брошурка», «сумновідомий гарвардський професор», «хворі люди»,

При імені Юрія Андруховича, Оксани Забужко й інших найпопулярніших письменників чутно, як у П. Іванишина скриплять кутні зуби і шарніри в черепній коробці.

Письменник Ілля Стронґовський зауважує: «Позиція п. Іванишина – позиція ультраконсервативного ретроградно-націоналістичного радикала з шовіністичними поглядами і брудним язиком».

Печерна ксенофобія і гомофобія П. Іванишина тісно переплетена з робітничо-селянським уявленням про літературу й науку. Чого вартує таке висловлювання кандидата в нардепи: «…явища антимистецтва, антилітератури, міцно базовані на утвердженні обездуховлюючих, денаціоналізуючих, космополітичних цінностей західного лібералізму». Воно мовби живцем списане з чергового послання товариша Сталіна.

Отже, сумнівів нема, хто стоїть за новою ідеєю безглуздого маршу. Шкода тільки, що нацики настільки полохливі, що жодну зі своїх гучних заяв не підписують своїми іменами. Чомусь воліють винятково анонімки. Тоді б уже, не соромлячись, підписали, як є: ФСБ.

Джерело: obozrevatel.com

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post