Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Податок на… сепаратистів

Податок на… сепаратистів

28 апреля 2015 0 Comments

Прості смертні у нашій країні навіть не підозрюють, які масштабні афери умілі й досвідчені махінатори здійснюють буквально за їхніми спинами. І на які цілі йдуть кошти, які з людей — на підставі чинного законодавства — збирає держава. І у яку кількість мільйонів виливаються їхні десятки гривень, зібрані відповідно до чергового підзаконного акта.
Ось, скажімо, касові апарати: дві стрічки — одна йде на друкування чека для покупця, а друга… А друга (а точніше її електронна копія), виявляється, не потрібна нікому: ніхто її не дивиться, не читає і не аналізує. Натомість кошти за придбання модемів для касових апаратів і так зване «обслуговування» цих апаратів дозволяють отримувати десятки мільйонів буквально на пустому місці. Але касові апарати у цій схемі — це тільки квіточки.  

Звіт, який нікому не потрібен

Фахівці підрахували: всього упродовж року збирають близько 20 млрд. касових чеків. Відбувається цей процес під егідою Державної фіскальної служби. А тому людина непосвячена думає, що відповідні служби уважно аналізують ці документи — і виявляють можливі порушення. Принаймні так має виглядати логічне пояснення: якщо держава запроваджує касові апарати, значить, це комусь потрібно.

Спеціалісти, які знають процес ізсередини, навіть змоделювали, як воно мало би виглядати. «Якщо дати податківцеві тільки двi секунди, щоби подивитися на чек, то потрібно 5-6 тисяч людей, які займатимуться цією роботою упродовж цілого року!» — каже кандидат технічних наук, екс-директор підприємства «Укрелекон» Микола Коваленко. Звичайно, погляд тривалістю в одну секунду нічого не дає, та й «зайвих» 15 тисяч працівників у податковому відомстві, треба сподіватися, немає. А тому, яка ж подальша доля цих чеків?

«Їх до останнього часу збирали дві комерційні структури: «Інтерплат» і «УкрКарт», — продовжує Коваленко. — Статус цих структур не визначений». Ось перед нами дані одного з приватних підприємств, яке обслуговує касові апарати, — «Інтерплат». Трудиться у компанії — … 83 особи! Не 5000, скільки було би треба для хоча б побіжного аналізу отриманої інформації, а менше сотні.

«Тоді як вони це роблять?» — одразу ж задаєшся запитанням. «А ніяк! — посміхається Коваленко. — Інформацію збирають, але не використовують. Колишній очільник Державної фіскальної служби пан Білоус в одній із розмов підтвердив це: мовляв, справді, інформацію з касових апаратів не використовують». Тоді виникає наступне запитання: а для чого її ж збирають? «Відповідь очевидна: аби зібрати щороку 100 млн. гривень із підприємців, — розставляє крапки експерт. І додає: Якщо раніше обслуговування касового апарату коштувало 100 гривень, то сьогодні вже 200. Окрім цього, пробують перевести на касові апарати підприємців другої і третьої групи».

«Касову реформу» в Україні започаткував «найкращий банкір усіх часів і народів», наближений до Сім’ї, а саме до старшого сина, Олександра Януковича, колишній голова НБУ та в.о. Прем’єр-міністра Сергій Арбузов. Разом зi ще одним «сім’янином», екс-головою Податкової адміністрації Олександром Клименком. Компанії «Інтерплат» та «УкрКарт» здобули право розділити ринок на двох навіть без формально проведених тендерів.

А тому дуже цікаво довідатися, хто ж стоїть за цими структурами. Як стало відомо з оперативних джерел, «Інтерплат» входить до сфери інтересів колишнього соратника Віктора Януковича, засновника «Молодих регіонів», а нині народного депутата України Віталія Хомутинника, який, до речі, разом iз «регіоналом» Андрієм Пінчуком ініціював відповідні зміни до законодавства. Газета «Дзеркало тижня» вважає, що до створення цієї структури причетний також колишній голова Мінагрополітики Микола Присяжнюк.

Цікаво, що «Інтерплат» пов’язаний із власниками одного з найбільших українських виробників касових апаратів — компанією «Юнісистем». Яку заснував нікому не відомий громадянин Сєріков. Напередодні великої арбузовської касової революції засновниками «Юнісистема», як і «Інтерплата», стали офшорні структури.

Обсяг ринку, який дві структури поділили між собою, становить 80—90 мільйонів гривень. Але це, на думку експертів, тільки видима верхівка айсберга.

Працюємо на переказ до Ростова

Ось, скажімо, придбати касовий апарат, як того безапеляційно вимагає законодавство, — задоволення не з дешевих. Пропозицій на ринку не так уже й багато, а ціна… А ціна, треба розуміти, ринкова. Але чи так це? Аби з’ясувати, подивимося, яка ситуація у сусідніх державах, зокрема тих, які важко назвати демократичними. «Ось, наприклад, у Росії в минулі роки подібні касові апарати (без модема) російського виробника ЗАТ «Инкотекс» коштували 65 доларів. Додамо сюди ще щонайбільше 50 доларів за модем. У сумі це становить 115 доларів, — каже Микола Коваленко. — А в нас аналогічну техніку продають по 400 доларів! І плюс iще змушують платити за обслуговування та передачу інформації».

Але найдивовижніше у цій ситуації навіть не те. А той факт, що після Революції гідності минув рік, диктатор Віктор Янукович перебуває у ростовському засланні, його наближені — під санкціями Європи і США, а схема, яку вони створили кількома роками раніше, продовжує успішно діяти! Й активно, незважаючи на погоду і владу, успішно «доїть» український дрібний і середній бізнес, викачуючи наші гроші… у кишені донецької команди. У це важко повірити, але, на жаль, це так.

А куди підуть ці кошти далі? Ну, ще півбіди, якщо на чергову елітну нерухомість для Віктора Януковича і його друзів. Але не можна виключати, що саме за ці гроші прихильники «Руского міра» фінансують війну на сході України. І за гроші від «чорних» схем, які чомусь ніяк не наважиться прикрити нова українська влада, купують зброю та боєприпаси — і вбивають наших добровольців.

«Російський слід в українських «фінансових дірах» можна простежити не лише у сферах, які стосуються касових апаратів, — каже Микола Коваленко. — Ось, наприклад, мобільний зв’язок. Обидва оператори — і «Київстар», і МТС — афільовані з російськими власниками. Схема збору коштів на підтримку сепаратистів напрочуд проста: з автоматів для поповнення рахунків мобільних телефонів ви збираєте готівкові кошти, які держава взагалі не обліковує. І далі, будь ласка, хоч у зону АТО — для підтримки сепаратистів. Не потрібні навіть конвертаційні центри — держава дозволяє неконтрольований обіг великого обсягу готівки!».

У минулому, за словами експерта, пристрої для фіскалізації цих операцій були включені до державного реєстру. У 2013 році державна податкова викинула їх із державного реєстру повністю…

Сотні мільярдів — у чужі волохаті руки

За підрахунками Миколи Коваленка, всього повз державну кишеню у руки ділків — у тому числі й ворожих до держави Україна — потрапляє просто фантастична цифра: 200 мільярдів гривень. Це, на хвилиночку, навіть за нинішнім валютним курсом становить понад 9 мільярдів доларів! Тобто це більше, ніж загальна сума отриманих останніх кредитів Міжнародного валютного фонду. Кредити, до речі, треба повертати, а ці гроші ми просто викидаємо на вітер. І при цьому змушуємо наших громадян усе тугіше і тугіше затягувати паски, заощаджуючи буквально на всьому…

«Двісті мільярдів беруться з кількох головних джерел, — пояснює Коваленко. — Наприклад, близько 40 мільярдів гривень ми втрачаємо лише на поповненні мобільних телефонів та переказі коштів. Емісія карток поповнення сьогодні ніким не контролюється взагалі. За даними Держкомстату, у цій сфері надання таких послуг населенню обертається 24 млрд. гривень. Це явно занижений показник».

Ось ви поповнюєте свій телефон через платіжний термінал. «Якщо порівняти обсяги готівки, яка проходить через банківські термінали, і тих, що належить агенту банка, то денна виручка відрізняється у 20—25 разів! — каже Микола Коваленко. — Якщо порахувати, скільки в Україні є цих терміналів, то держава недораховується близько сорока мільярдів».

Але і це ще не головна втрата. «Немає жодної системи фіскалізації в обмінних пунктах, — каже експерт. — Ось дані за 2013 рік — 280 млрд. гривень пройшло через ці пункти. Десь близько половини із них — агенти банків. Їхнi касові апарати з 2013 року зняті з обліку. Навіть у центрі Києва звична картина, коли взяли ваші гроші, поміняли — і не дають у руки жодного документа. Навіть звичайної квитанції. А це — майже 140 мільярдів гривень, якщо рахувати за показниками позаминулого року». Нині — цілком очевидно — ця цифра зросла.

У «тіні» знаходиться і залізниця. «Приміське сполучення нині підпадає під касові апарати, а от у потягах далекого сполучення вже починається корупція, — каже Микола Коваленко. — Вирішили хлопці: мовляв, уся багатотермінальна система продажу таких квитків на всій території України, по суті, є одним великим касовим апаратом. Але оперує ним не податкова, а самі працівники залізниці. «Що ж у результаті вийшло? Інформація, яку ви «запихнете» у цей так званий «касовий апарат» «Експрес», і є правдою, — дивується Микола Коваленко. — Тобто цифри — за певного уміння — можна «малювати» будь-які. Якщо порівняти 2013-й і 2014 роки, бачимо, що обіг упав на 4,4 мільярда гривень. Якою мірою ці дані є коректними, вам не скаже ніхто. З одного боку, економічна ситуація у державі впливає на зменшення обсягу перевезень, але чи на всі чотири мільярди? До того ж на залізниці адмініструє такий «касовий апарат» приватна структура «УНІТ». І отримує за це п’ять гривень із кожного квитка». До речі, запропонований фірмою «УНІТ» «квиток» кожна фірма може роздрукувати самостійно й отримати готівку з каси свого підприємства без будь-яких втрат — перевірити їх дійсність податкова не зможе.

Поза державним контролем залишається і ринок авіаперевезень: необхідний документ, який регламентув би продажі квитків численних авіакас та туристичних компаній, так і не з’явився.

«Не хвилюйтеся, я сам себе проконтролюю!»

Але навіть це — лише бліда тінь від зловживань у гральній сфері. Лотерейний бізнес у нашій державі, як це не дивно звучить, ніяк і ніким не був контрольований. «Існують так звані миттєві лотереї, — розповідає Микола Коваленко. — Під дахом державних лотерей знову легалізувався гральний бізнес. Сьогодні оператори декларують: обсяг коштів у їхній сфері контролюється за допомогою технічних засобів, які надали… самі оператори!». Подібна постановка питання навіть звучить смішно: у сфері, яка породжує надприбутки, за обігом коштів наглядає сам виконавець.

«Державна фіскальна служба мала розробити порядок фінансового контролю лотерейного бізнесу, але документ чомусь так і не з’явився, — констатує екс-керівник «Укрелекону». — І знову ж таки, маємо схему, коли дані, які дають оператори, мусять вважатися істиною». І ось що виходить. Торік, за даними статистики, в Україні миттєві лотереї зібрали 388 млн. гривень.

«А тепер спробуємо проаналізувати цю цифру, — резюмує Коваленко. — Якщо ви подивитеся на практику європейських країн, що користуються цивілізованими методами контролю — у режимі реального часу, то ми побачимо, що суми, які мають надійти до державного бюджету, становлять близько 1-2% від доходної частини бюджету цих держав. В Україні доходна частина бюджету — близько 500 млрд. гривень. А це значить, що відрахування до бюджету мають становити 5—10 млрд. гривень! Але аж ніяк не менше за півмільярда»…

Навіть побіжний аналіз схем, придуманих і втілених задля грабунку держави, показує: резерви України дозволяють нам не просто відмовитися від режиму суворої економії, який намагається запровадити уряд. А й отримати чималі кошти для розвитку країни. Для цього варто всього лише поламати схеми виведення грошей у приватні, іноземні, у тому числі офшорні, кишені. Влада цього чомусь не робить. І пояснень подібній пасивності може бути лише два: або не знає, або це комусь потрібно…

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ. “УМ

 

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post