Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Не дивіться, що долар по 38. Готуйтеся, що буде по сто. Але не це головне!

Не дивіться, що долар по 38. Готуйтеся, що буде по сто. Але не це головне!

26 февраля 2015 0 Comments

1991 року в мене був один светр. Але він у мене був. Той, хто входив у доросле життя на початку 1990-х років, знає, що все, що відбувається нині з гривнею – не те, що не смертельно і не трагічно, а просто нормально для українців. Криза – це нормально. Все ХХ століття – це суцільна криза. Українець навчився жити в стані кризи. Його вимога-мінімум – не вбивайте. Його вимога-максимум – не заважайте жити. Все інше українець зробить сам. 

Ненормально для українця, коли його вбивають і відмовляють йому в житті таким, яким він хоче бути. Тому економічна криза на тлі війни – справа цілком стерпна. Українець її переживе. Він має руки, голову, город, хлів і підвал. Для того, щоб він виконав обидві програми – і мінімум, і максимум – йому потрібно небагато. Йому потрібно, щоб його не вбивали. А для того, щоб його не вбивали, мусить убивати він. Тут, на своїй землі, він має суверенне право позбавляти життя окупантів і зайд. Ну, він же ж не їде до Костроми або Орєхова-Зуєва і не вбиває там нікого, і нікому там не відмовляє жити таким життям, яким там хочуть жити.

Тому українець на сьогоднішній день опинився в цікавій ситуації.

Світ, який не може просто так сидіти і спостерігати за ліквідацією 40-мільйонного народу, повинен щось робити. Але поки що спостерігає. Допомогти українцеві зброєю він може, але не хоче. Альтернатива у цього світу проста – отримати внаслідок великої війни мільйони біженців на своїй території. Бо українець, який би він не був – максимально неоднорідний. Один вмиратиме за свою землю, а другий, якого більшість, тікатиме. Тому світ, даючи українцю зброю, навіть не вирішує питання життя/смерті українця. Адже сучасна високотехнологічна зброя – це не гарантія перемоги у війні. Він лише пропонує шанс. Шанс на те, що вдасться обвести навколо себе крейдою коло і не пустити ворога далі.

Отже, цей світ думає. Він сумнівається, чи давати українцеві цей шанс. А це – небагато і немало – крім речей практичних, ще й символічна річ: тоді за нами визнають суб’єктність. Вперше в сучасній історії. Паралельно з нами горді греки, родоначальники демократії та західної цивілізації, практично цю суб’єктність втрачають, а ми можемо отримати.

Це таке роздоріжжя для українця, що від важливості моменту в нього легко може зірвати дах.

І не дивіться, що долар уже по 38. Готуйтеся до того, що буде по 50 і 100. Готуйтеся, що знову буде бартер і робота за їжу. Не це головне. Головне – використати цей історичний шанс і вижити для чогось принципово кращого, поховати травми ХХ століття і кількасотрічне приниження російського домінування на своїй землі.

Бо ціна питання – велика, величезна. Це шанс на стрибок у нормальність і розвиток. Адже тому, кому довіряють зброю, обов’язково довірять і інвестиції, і кредити, і технології.

З вами був ваш Капітан Очевидність у старому светрі.

Андрій Бондар, публіцист

 

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post