Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Ми просто пройшли черговий рівнь у страшній грі — боєць «Айдару»

Ми просто пройшли черговий рівнь у страшній грі — боєць «Айдару»

2 сентября 2014 0 Comments

Мій вельмишановний френд, майданівець Evgen Dykyj, який зараз є сотником батальйону “Айдар”, звернувся з передової до нації. Обов’язково до читання та безпоседнього виконання всіма патріотами України.

А ну без істерики!

1. Не сталось нічого незворотнього, так само не сталось нічого несподіваного. Ми просто пройшли черговий рівнь у страшній грі — переконливо перемагали сепарів, вже фактично їх дотискали, — і цілком прогнозовано вийшли на наступний рівень, звісно ж важчий: війну напрямки з армією РФ. А що, хтось всерйоз вірив, що цього не станеться? Ще радіємо, що це сталось лише зараз, а не у березні-квітні, коли ми ще геть воювати не вміли… Що, вже забули Майдан — там так само все розвивалось за законами компьютерної гри: перемога на одному рівні — набагато жорсткіше протистояння на наступному — знову перемога — знову ще жорсткіша протидія… І так буде до остаточної перемоги над Пуйлом, сьогоднішній рівень — далеко не останній.

2. Так, новий рівень війни починається з великих втрат (зросли десь на порядок порівняно з попереднім періодом), та з наших тимчасових поразок — Новоазовськ, Іловайськ, Хрящувате… Але програний бій — не програна війна. Згадаймо переможну ходу “зелених чоловічків” до Словянська та Краматорську, подивимось на карту сьогодні — і припиняємо дурну паніку. Так, потрапити у оточення, як наші у Іловайську — страшно. Але це б..ть війна. На війні таке трапляється. І не буває війни без жертв і війни без поразок, ще нікому не вдавалось воювати з серйозним ворогом (а у нас він дуже серйозний) і весь час лише переможно крокувати. Не фіг скиглити, не хер волати “аааа, всьо пропало!”, “аааа, як так може бути, наших там кинули!!!”. Так, наші генерали — не ідеальні, у них це також як у нас всіх перша за життя війна, вони до цього сидли по кабінетах. Але по-перше, інших унас поки що нема, а по-друге — покиньте парною, і не плутайте недосвідченість та непрофесійність зі зрадою. Ніхто нікого не кинув, це просто війна, війна з цілком професійним ворогом. Зціпили зуби, памянули загиблих і йдемо далі.

3. Ближчим часом буде ще гірше. Будуть не поодинокі, а масові бомбардування, можливо не лише позицій військ, а і мирних міст; буде наступ на Маріуполь, можливо — спроба відкрити “другий фронт” з Приністровя на Одещину. Але це також не кінець, а лише початок. Запас міцності ворога також далеко не безмежнй. І після програних боїв знову почнуться перемоги, маятник знову хитнеться в нашу сторону. Головне — витримати зараз, і не впадати у дурну безпідставну паніку.

4. Нашою відповіддю на агресію має стати масовий добровольчий рух. Наразі на різних стадіях підготовки та на фронті 54 добровольчих батальони, їх має стати 540. Все живе має вирушити на війну, а всі інші — волонтерити для фронту. Так переможемо. Це — війна українського самоорганізованого суспільства (з майже атрофованим держапаратом) проти імперського держапарту Росії (з повністю атрофованим суспільством). Війна свободи проти несвободи. Нас — 46 мільйонів громадян, у них — всього лише громіздкий державний апарат. Перевага за нами.

5. Памятаємо: російська армія далеко не непереможна! Для приборкання Чечні (населення до війни 450 тисяч, площа як у Київської області) їм знадобилось 10 років та 100-тисячнйи контингент. На нас у них просто нема достатньої сили… звісно, якщо будемо воювати.

6. Головне завдання тих, хто зараз в тилу — не допустити зради політиків. Не дати “злити” десь у Брюселях чи Мінськах все те, що здобуто кровю наших хлопців у Донбасі. Не дати нашим можновладцям злякатись ворога — як вони весь час лякались на Майдані, на відміну від нас, простих громадян. Якщо не дати зрадити згори — знизу ми впораємось. Небезпека не так у окопах, як на Печерську. Але знову ж таки не плутаємо контроль над політиками і дурну істерію “аааа, всьо пропало, геть всіх, дайош новий майданчик!”. Після війни виставимо всі рахунки, але під час війни — ніяких дурних переворотів, лише жорсткий щоденний контроль суспільства за владою.

7. І знову наостанок — досить істерити! Припиніть дурну паніку, і просто беріться до роботи! А хто істерить та панікує — вважати зрадником. За законами вйськового часу.

Джерело: Ruda Pani

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post