Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Тьотушки проти тітушок. Жіночий батальйон «Самарь» говорить, що прийшов час збирати каміння

Тьотушки проти тітушок. Жіночий батальйон «Самарь» говорить, що прийшов час збирати каміння

26 июня 2014 0 Comments

Новомосковські жінки вирішили, що оскільки багато нормальних чоловіків на війні, то вони захищатимуть місто – від зовнішньої агресії, від внутрішніх ворогів, які продовжують антиукраїнську діяльність, від несправедливості.

Любов Федорівна Мельник – людина, якій прийшла ця ідея. І вона змогла об’єднати навколо себе та своєї ідеї інших жінок міста.

Про «командира» батальйону, її принципи та плани вона погодилась розповісти нашому виданню.

 

Ген патріотизму

Тільки на перший погляд може здатись, що Любов Федорівна раптом зацікавилась політикою. Вона, як ніхто інший розуміє, що політика – це заняття не для обраних, а те, що визначає життя кожного.

Жінка вважає, що у кожному є ген патріотизму і ген зради. Її діяльність має історичне підґрунтя та спрямована у майбутнє.

«У мене дід був отаман Гнат Панасенко. Є книжка «В лісах під Новомосковськом». Там написано: «під Голубівкою розгромили банду Гната Панасенка». Для радянської влади він був бандитом. Його вбили у 1922 році, коли була колективізація, а моїй мамі, його доньці було 4 роки», — згадує Любов Федорівна.

«Його вважали куркулем, у нього була корова, кінь, город, вони тяжко працювали, у них не було батраків. Моя мати багато розповідала про своє дитинство. Коли почалась колективізація, злидарі пішли в комуністи та організовували колгоспи. Тоді вони ходили по хатах та забирали зерно, жінкам спідниці піднімали, якщо було більше однієї, то «зайві» здирали. Могли залізти в піч і якщо там стояв горщик, то просто розбити його з кашею прямо посеред хати», — переповідає вона родинну історію.

«Мій дід піднявся проти «комуняк» і організував свій загін  опору. Моя мати все життя прожила донькою ворога народу, хоча її батько захищав своє», — говорить тепер командир батальйону.

Донька Любові Федорівна брала активну участь у подіях на Майдані із самого початку. Там же вона була побита «Беркутом» та втратила дитину.

«Я досі не можу відійти від того, що довелось пережити моїй доньці. Вона була захоплена і побита «Беркутом», доправлена в СІЗО і як і всі звинувачувалась за купою надуманих статей. Після побиття вона втратила дитину, хоча на той час ще не знала, що була вагітна. Зараз вона залишається в Києві, входить до Правого сектору. Я вважаю, що їй час повернутись додому, бо у Новомосковську теж багато роботи для тих, хто прагне справедливості», — говорить мати.

Усі документи по цій справі ретельно зібрані матір’ю в одну папку, у тому числі показання луганського «Беркуту».

Державний адвокат доньки, за словами Любові Федорівни, виявився дуже порядною людиною і чесно захищав її. Але говорив, що всі рішення судів тоді просто штампувались за одним зразком.

«Коли в Києві почали розстрілювати людей, я тут так плакала і кричала, це просто було неможливо. І тоді я вперше подумала, що добре, що моя донька в СІЗО. Бо там тоді було менше можливостей бути вбитою», — згадує ті страшні дні Любов Федорівна.

«У кожного з нас є або відчуття патріотизму, або відчуття зради. Приходить момент, коли воно проявляється. Майдан дуже багато всього проявив у людях», — вважає вона.

І зараз переконана, що Майдан триватиме.

«Майдан – це не територія, це явище. Майдан – не на площі, а в головах. Я думаю, що майдан не має припинятись. У нас в місті не змінилось нічого: ті ж самі депутати, ті ж самі міліціонери, та ж сама прокуратура», — переходить від справ минулих до планів на майбутнє активістка.

 

Вимога – люстрація

Насправді, гучна назва «Жіночий батальйон «Самарь» — це громадська організація, яка знаходиться у стані реєстрації. Жінки Новомосковська готові і хочуть працювати у правовому полі, але вважають, що це неможливо без люстрації правоохоронців.

«Я згодна з Аваковим у тому, що треба формувати батальйоні з міліціонерів і відправляти їх служити Україні. Я за те, щоб наш Гавриленко (начальник Новомосковської міліції – прим. ред.) відправив міліціонерів у Краматорськ та Слов’янськ, щоб вони припинили тут «кришувати» злочинців», — говорить вона.

«Всі, хто винен у розкраданнях, мають їхати на Донбас і там спокутувати свої провини, а як живі залишаться, то тоді можна і в монастир. Знаю, що міліція, ДАІшники чекають, що прийде Росія, і вони будуть за Росію. Вони не хочуть і бояться люстрації, бояться вивчення їх доходів і витрат», — впевнена Любов Федорівна.

«Я бачу нашу роботу, як частину люстраційного комітету. Почати варто з міліції, не обійти увагою освіту. Бо я бачила, як вели дітей однієї з шкіл на прогулянку. Найменші діти, переходячи дорогу, скандували «Ра-сі-я, Ра-сі-я!». Вожаті чи вчителі не зробили їм жодного зауваження», — вражена Любов Федорівна.

«Деякі вчителі, директори шкіл підтримували «регіоналів». Вони й на сесію зараз не ходять, не голосують».

Любов Федорівна уже визначилась і з критеріями, за якими має відбуватись люстрація, — патріотизм, професіоналізм, порядність.

«Я вважаю, що тільки так. Ніякого кумівства, сватовства не може бути близько. Взагалі, тих, хто працював з ПР, гнати в шию, а ще краще розслідувати їх діяльність. Міняти треба начальника міліції, прокурорів. І всі мають пройти через детектор брехні. Хоча що їх люструвати? Варто проїхатись до  Піщанки, Новоселівки. Там дачі, то прокурора, то того, то іншого», — виділила вона ще й майновий критерій.

«Нормальних людей просто не пускають до роботи, хтось не хоче йти в систему, бо не вірять цим, які там так закоренились», — заперечує «командир» відсутність кадрового резерву для змін.

 

Час збирати каміння

Людмила Федорівна розповіла, як до неї прийшла ідея створення жіночого батальйону «Самарь».

«Я не надто цікавилась політикою взагалі і, тим більше, місцевою політикою. Я практично не ходила на сесії. Я працювала у Терцентрі, а потім через хворобу звільнилась.

Я прожила у цьому місті все життя, мене багато знають. Дізналась, що готується переворот, а цим переворотом керують Матвієнко, Лебєдєв. А місто ж маленьке, усі один одного знають, знають, хто чого вартий.

Я заходила до міської ради по своєму питанню, а виявилось, що тоді відбувалась сесія. Я тоді побачила на власні очі, що там витворяють ті депутати.

Коли я побачила, куди потрапила, перелякалась – тераріум. Я, взагалі, член партії «Батьківщина» з 2005 року. На виборах 2012 року нас переконували голосувати за Юрія Карачевцева від «Свободи», бо тоді він представляв демократичну коаліцію. Коли я побачила, що він витворяв, то зраділа, що не голосувала за нього.


PS. Карачевцева виключили з лав ВО «Свобода» за співпрацю з Партією регіонів.


Я вперше побачила Леоніда Матвієнка, я була вражена тим, що на дитину вдягли протигаз. Що це за мати, яка так дозволяє використовувати її дитя? А якби дитина з переляку задихнулась у ньому? Коли вона вийшла з цими дітьми, я підійшла до неї. Діти були брудні, смердючі, від них тхнуло сечею. Вона навіть не помила їх, приводячи на сесію.

Це кулебівчани творять цей хаос. Я не могла витримати цієї брехні депутатів. Пішла до трибуни і кажу депутатам: «Ви чого не видали протигази всім мешканцям Кулебівки та Новомосковська? У вас вдома кондиціонери, а людей ви травите. Не підпалюйте звалище! Ви ж підпалюєте».

Матвієнко до мене кидався битись. Потім не пускав до сесійної зали, а я там сумку залишила. Кидається до мене і каже: «Ви – алкашка. Ми вас підтримували в клубі Кірова, а ви зараз виступаєте проти нас». Матвієнко мене бачив вперше в житті і вже вирішив, що я алкашка.

Депутат міської ради, виявляється не знає, як виглядає директор комунального закладу. Я ніколи не мала відношення до клубу Кірова.


PS. Директор Міського будинку культури Людмила Сергеєва – надзвичайно стримана людина, талановитий організатор та багаторічний очільник великого колективу не була присутня на тій сесії і ніколи не зловживала алкогольними напоями.


А ще мені не давали пройти в зал «бійці». Питаю їх, «хто ви, хто вас покликав?», а вони мовчать. Тоді Матвієнко почав мене лякати, а я кажу: «Мене лякати не треба, я бачила в житті різне».

Хто ці хлопці в камуфляжі, так і не з’ясувалось, хоча приїхали вони на машині батальйону «Дніпро». Я одразу тоді подзвонила на гарячу лінію губернатора. Мені кажуть, що дадуть відповідь протягом 2-3 тижнів, але потім буквально одразу передзвонили зі Штабу національного захисту. Я пояснюю їм ситуацію, а вони питають, як я можу це довести, я одразу даю слухавку хлопцю, який був там з камерою. Він сказав, що надішле фото цих у формі та машини, сказав марку і номер машини.

Я після цього дзвонила і просила надати відповідь, чи вживали заходів, чи перевірили, але мені нічого не сказали, сказали – розберемось.

Я до Червоноштана (головний редактор газети «Новомосковська правда» Вадим Червоноштан – прим. ред.) підійшла і кажу: «Чому ви тут? Ви ж офіцер, хоч і без совісті, без честі. Але ж ви маєте бути на передовій». Він і Мазур потім подали заяву, що наче я Червоноштана по голові кулаком вдарила, а Мазуру краватку зірвала.

А Червоноштан, виявляється, у цей час начебто лежить в лікарні, на перекомісії по інвалідності. І одночасно присутній на сесії. У лікарні доводили, що він не виходив з відділення, але на фото видно, що він є на сесії і він же подав заяву до міліції, що я його кулаком вдарила.

Тоді думка про жіночий батальйон виникла у мене блискавично. Наші жінки можуть не менше, а може й більше за чоловіків, тим більше, що нормальні чоловіки або на війні, або допомагають військовим.

 

Виклик на бій

Любов Федорівна вважає, що у Новомосковську зараз тривають наслідки тих процесів, які розпочались у країні в цілому.

«У країні був Майдан і Антимайдан. Отак зараз Мороз і оці матвієнки та лебедєви. Як Антимайдан копіював усе у Майдану, так і ці зараз начебто збираються зібрати жінок Кулебівки. Але ви ж знаєте, що оплачені завжди програють ідейним.

Я вважаю, що це — діагноз. Як депутати на сесію не прийшли, коли Мазур всіх повідмовляв. Цю міську раду треба розпускати, а таких, як Мазур і Червоноштан притягати до кримінальної відповідальності, бо у військовий час вони поводяться, як терористи. Вони збурюють народ, підривають нормальне життя. Вони колотяться з того часу, як їх вибрали. Вважають, що мер слабкий? Так, слабкий, тому що порядний. А якби був мер, як отой Лебедєв, то уже багатьох би просто не знайшли, попропадали б усі без вісті.

Червоноштан виконував зав-дання Солошенка, тільки було й в газеті Мазур-Солошнеко. Де зараз Солошенко? Ми його не чули й не бачили? Я його і у Верховній раді не бачу. Де зараз його дитячі майданчики? Нема виборів – немає майданчиків. Все, закінчилась Партія регіонів.

Мороза підтримують дуже багато, хоча Кулебівка – це окрема історія. Але я знаю, що Матвієнка там половина точно терпіти не може, бо знають його дуже давно, як він починав у лихі 90-ті.

Його бояться. Він одній жінці, яка підтримує Мороза, сказав, що привезе КАМАЗ сміття у двір і підпалить його. Він на базарі за мною йшов і знову казав: «А, так це ви?». І знову мені за клуб Кірова каже. «Сьогодні це — я і раніше була я, але я не маю відношення до клубу Кірова. Мене лякати не треба, мені нічого втрачати. А вам є, що втрачати», — кажу я йому.

«Ви сказали, що я палю звалише?», — питає мене Матвієнко.

«Так, і не ви один», — я йому відповіла.

«Логіки немає в тому, що ви кажете, що Морозу вигідно, щоб звалище горіло. Вам це вигідно – ви і підпалюєте», — кажу йому.

Я бачу, що люди у нас ще не дуже зрілі. У нас же не було Євромайдану. Все спокійно пройшло. Тільки коли хотіли пам’ятник Леніну прибрати, то комуністи туди зігнали «нафталінових» бабусь, а мужики всі були на підпитку. Я трьох питала, де їм наливали, то всі вони показали на офіс комуністів, де Рада ветеранів. І кажуть: «Хочете, підемо і вам наллють?».

Я тоді казала: «У нас ворог на кордоні, у нас таке в країні, а ви собі таке дозволяєте». Де наші чоловіки? Де наша новомосковська самооборона, де «Свобода»? Чому вони дозволяють цим депутатам творити свавілля, вони ж роблять усе якнайгірше для міста?

Я ночами не сплю, думаю, як нашим зомбованим людям донести правду. Не дай Бог, щоб розколихали так, як сталось на Донбасі. Оці, що тут, вони будуть в спину стріляти.

До речі, може, Червоноштан боїться зустрітись зі своїми колишніми солдатами? Я не вірю, що він був порядний офіцер, бо офіцер до кінця життя ним залишається.

Хоча люди у нас залякані і не вірять у зміни, але Майдан – революція гідності. А гідність не буває зі страхом. І не такий страшний чорт, як його малюють.

Мазур, Бурлаков, Червоноштан знають, що час збирати каміння. І я за цим прослідкую.

Тепер ми будемо відвідувати сесії, контролювати політичний процес.  Зараз час збирати каміння – і у в’язницю», — підсумувала «командир» жіночого батальйону «Самарь».

Джерело: nmsk-segodnya.dp.ua

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post