Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Степан Хмара: Ми не маємо права мовчки спостерігати як Порошенко руйнує державу

Степан Хмара: Ми не маємо права мовчки спостерігати як Порошенко руйнує державу

24 мая 2016 0 Comments

Герой України Степан Хмара — із тих небагатьох, хто може собі дозволити розкіш говорити правду про все, що нині відбувається в Україні. Не заангажований жодною політичною силою, він сьогодні дає абсолютно об’єктивні оцінки внутрішніх і зовнішніх процесів, які тривають в країні і довкола неї.

 А також – не боїться називати імена тих, хто під час війни торгує країною оптом та в роздріб…

— Степане Ільковичу, хочу почути від вас оцінку сьогоднішнього стану нашої держави.

— До проблем, які існували в країні усі ці двадцять п’ять років, долучилася відкрита агресія Росії, гаряча війна. Найголовніше – протягом чверті століття нам так і не вдалося сформувати справді українську владу. Усі роки нами правили користолюбці, стара номенклатура, до якої згодом долучилися кримінальні структури. Влада не мала — і не має нині — стратегії побудови міцної, перспективної держави. Та й мети такої перед собою не ставить і на тому фоні нині йде війна. На фоні тотального безладу і корупції, яка завжди була притаманна нашим владним структурам.

Найвище державне керівництво абсолютно не звертає уваги ні на закони, ні на Конституцію.

У нинішньої влади, повторю, нема жодного плану як далі має існувати і розвиватися ця держава.

Що робити з окупованими територіями? Ми не бачимо плану повернення цих територій до України. У такій ситуації представницька гілка влади в державі – парламент – мала би бути стрижнем стабілізації і розвитку України.

На жаль, Верховна Рада сьогодні дуже ослаблена і практично не виконує своїх контрольних функцій.

Парламент не здатний наглядати ні за діями уряду, ні за роботою правоохоронної системи. Ні за главою держави, який виявився нездатним виконувати свої обов’язки.

— Які?

— Забезпечувати цілісність держави, її безпеку!

— Ви кажете, що у влади немає стратегічного плану повернення захоплених територій. Однак, схоже, скоро там буде реалізований план Путіна – вибори. 

— Якщо проаналізувати всі кроки президента Порошенка, можна дійти висновку, що весь час намагається виконувати плани Путіна.

Він дотримується великої брехні і вперто не хоче визнати російську агресію, не хоче заявити про очевидне — що Росія воює проти України. Називаючи війну антитерористичною операцією, Порошенко, таким чином, працює на інтереси Путіна.

Адже Росія заявляє, що вона не має відношення до конфлікту в Україні, вона не воює, це є внутрішній конфлікт. Хоча, насправді, це справжня війна з Росією. Вона затухає чи розгорається, але не припиняється.

План так званого «врегулювання» — це Мінські «договорняки». І Порошенко погодився з усіма тими вимогами, які в рамках цих договорняків виставив нам Путін.

А Путін планує зробити весь внутрішній устрій України таким, який вигідний йому. Саме тому Порошенко затято намагався змінити Конституцію.

Степан Хмара

Фото: Марія Шевченко

По-друге: Путін вимагає визнати якийсь особливий статус окупованих територій. До речі, ви помітили, що Порошенко ніколи не вживає термін «окуповані території»? Каже: непідконтрольні Україні території.

Хочу нагадати: будь який особливий статус — це ж грубе порушення Конституції України, насамперед, принципу унітарності нашої держави.

По-третє, Путін «протягує» амністію для колаборантів. Які за допомогою військової та фінансової підтримки Росії беруть участь у цій війні.

Відбувається спроба амністувати бандитів, провести там вибори і, таким чином, створити непідконтрольні Україні анклави, які формально будуть вважатися територіями України і, отже, ми будемо змушені їх фінансувати.

При чому – фінансувати на пріоритетних принципах.

Тобто, мета Путіна — створити постійне джерело руйнування України і, зрештою, нашої капітуляції.

Ось по цьому плану чітко йде Порошенко.

Він категорично не визнає агресію Росії, він категорично відмовляється розривати дипломатичні відносили з Росією. Бо визнати Росію агресором – означатиме автоматичне розірвання з нею будь-яких відносин. А співпраця з Росією – економічна, фінансова – у нас продовжується, і дуже активно.

Путін надав Порошенку певну індульгенцію, задля успішного розвитку особистого бізнесу українського президента в Росії.

Звісно, сплата податків Росії (які, до речі, у російських підприємств Петра Порошенка чималі) — це дуже серйозний злочин, ознаки якого підпадають під ст. 11 Кримінального Кодексу — «Державна зрада». Бо сплата податків – це є тісна співпраця з ворогом.

Окрім всім відомої Липецької фабрики, успішно працює його судноремонтний завод у Севастополі, на якому ремонтують військові кораблі Російського Чорноморського флоту. Ну, і крім того, торгівля порошенківськими товарами з Росією.

Ось чому наш президент категорично не хоче вживати заходів з безпеки держави. Це, окрім розриву дипломатичних відносин, ще й припинення економічної діяльності російських підприємств на території України.

Після захоплення Криму і під час війни на Донбасі, звичайно, усі державні російські підприємства повинні були бути негайно націоналізовані.

Мали би бути заарештовані всі активи приватних російських підприємств. Так мала би діяти нормальна держава.

Окрім того, на дипломатичному рівні робота нашої держави повністю провалена…

— Чому ви так вважаєте?

— Тому що така поведінка президента Порошенка призводить до того, що Україна має змоги вимагати у підписантів Будапештського меморандуму повного комплексу заходів по забезпеченню територіальної цілісності і безпеки нашої держави.

Визнавши агресію Росії, Україна мала би давно вимагати скликання Конференції з європейської безпеки. Оскільки Гельсінський заключний акт 1975 року (Нарада з безпеки та співробітництва в Європі, що проходила з 3 липня 1973 р. до 1 серпня 1975 р. за участю 33-х європейськихдержавСША і Канади, завершилася підписанням главамами держав і урядів Заключного акту, який став довгостроковою програмою дій з будівництва єдиної, мирноїдемократичної і процвітаючої Європи – МИР). Росія порушила, перетнувши корони України. А Гельсінський акт закріплював непорушність кордонів країн, які були встановлені після Другої  світової війни.

По суті, Росія захопила частину території України. І хто, як не Україна, мала би наполягати на скликанні такої Конференції у Європі. Наша дипломатія, насправді, палець об палець не вдарила.

А мала би — через структури ООН — оприлюднити і розповсюдити в якості офіційного документу Білу книгу російської агресії в Україні.

Українська дипломатія мала би представити світовій спільноті серйозну доказову базу російської агресії на українській території. Російських полонених та вбитих, російську зброю, знищені заводи,  демонтовані і вивезені в РФ; знищену інфраструктуру регіону, знищені цілі населені пункти!

Це збитки на сотні мільярдів доларів. Відновити все це Україні просто не під силу. І ми маємо вимагати від Росії відновлення ними ж знищених українських територій.

Хмара

Фото: Марія Шевченко

Поведінка ж нинішньої влади – і в першу чергу президента – абсолютно протилежна.

Більше того — криза поглиблюється і ситуація стає все більш небезпечною. Зокрема й тому, що на усі ці дії президента немає адекватної реакції, насамперед, з боку парламенту.

Адже, згідно Конституції, у нас в країні — парламентсько-президентська республіка. І парламент має визначати основи внутрішньої і зовнішньої політики.

А наш парламент, на жаль, повністю підпорядкований Порошенкові.

Замість того, щоб ставити завдання президенту – згідно своїх конституційних повноважень – парламентарі виконують його вказівки.

Ну і нема відповідно реакції з боку суспільства. Ні від інтелігенції, ні від журналістського корпусу, який вперто потурає брехні Порошенка, називаючи війну антитерористичною операцією.

Якби усі журналісти припинили вживати цей термін — АТО — це дало би дало змогу суспільству задуматися, що ж відбувається в країні насправді. Можливо, і сам Порошенко задумався б.

Немає в нас АТО! Зона бойових дій, прифронтова зона – називайте це як завгодно. Або говорять «повстанці», «бойовики», але тільки не колаборанти.

Насправді, на Сході присутні російські військові окупаційні підрозділи і колаборантські, бандитські формування, створені, озброєні і вишколені російськими військовими.

— Власне, я й хотіла запитати: чому на очах у 45-мільйонного народу президент країни дозволяє собі відстоювати власні бізнес-інтереси, ставлячи тим самим під загрозу інтереси всієї держави.

Ми це констатуємо. Ми констатуємо покірне мовчання парламенту («показові виступи» окремих «лідерів» до уваги брати не будемо). Констатуємо дуже вибіркову роботу ЗМІ (по-справжньому опозиційних ЗМІ в країні нема, є так звані «лайномети», мета яких – не побудова міцної держави, а дискредитація тих чи інших довколовладних кіл, є ще п’ята колона ЗМІ, які існують на гроші ФСБ). Але, все-таки, які, на ваш погляд причини такого тотального мовчання?

— Для мене це особливо болісне питання, тому що я один із тих, хто закладав підвалини оновленої Української держави. І все життя ніс ту ідею… І бачити сьогодні як руйнується те, що було зроблене за ці роки… Знаєте, це неправда, що нічого не відбулося за двадцять п’ять років незалежності. Було зроблено дуже багато. Але — недостатньо для того, аби держава укріпилася. Знову ж таки – за повного потурання нашого суспільства.

Ще серед нашого народу є величезна частка хохлів-малоросів, які так і не перетворилися на справжніх українців.

Ганебно, але русифікація сьогодні не зменшується, а, навпаки, збільшується. Це говорить про відсутність елементарної гідності в українців.

— Я їхала до вас на розмову в таксі, в якому грало «Русское радио». Здається, це чудова ілюстрація до всієї тієї комедії абсурду, яка відбувається в країні.

— Це – якби під час Другої світової війни німецьке радіо працювало на Британських островах чи в США… А тесть глави зовнішньополітичного відомства Клімкіна, який в Росії  нагороджений за анексію Криму.

Степан Хмара

Фото: Марія Шевченко

А заступник голови СБУ, керівник антитерористичного центру при СБУ Маліков — людина, сім`я якої проживає у Криму… Вибачте, це що – здоровий глузд чи відкрита зрада? Ну не може такого бути в принципі. Це навіть обговорювати не треба. Це аксіома. Яка б людина хороша не була — такого не може бути навіть із елементарних запобіжників безпеки. І таких прикладів безліч.

— Ледь не кожного дня оприлюднюються подібні факти. У мене особисто напрошується один висновок – статус російської неоколонії залишається для України актуальним і справедливим…

— Після скандалу «Panama Papers» в крихітній Ісландії із населенням таким приблизно, як київська Троєщина, на наступний день з протестом на вулиці вийшли десятки тисяч. І прем’єр був змушений був подати у відставку.

— Ну так чого ж цього не відбулося у нас? Невже ми й справді упосліджена нація?

— Не забувайте: відповідна «селекція» тривала понад 300 років.

Політика російського колоніалізму по відношенню до України завжди була політикою етноциду українців.

У різні часи цей етноцид проявлявся у різних формах. Нищення інтелігенції, культури, мови – аж до фізичного знищення українського селянства. Останнє століття було особливо жорстоким і Україна понесла неймовірні втрати. Це, дійсно, об’єктивна причина. Російська імперія ставила собі завдання не тільки панувати в Україні, а знищити українців як етнос. Або русифікувавши, або – хто не піддавався – знищивши фізично.

Тому що Росія – імперія найгіршого ґатунку. Це дика, агресивна імперія.

Ми це, звісно, маємо пам’ятати. Але – це аж ніяк не може бути виправданням для громадян України, які живуть вже у своїй, незалежній державі. І повинні думати про ту державу – як її зберегти, як її захищати, як її розвивати.

На жаль, у мене величезні претензії до нинішньої української інтелігенції. Так званої духовної еліти, яка мовчить, як в рот води набрала.

— А хіба у нас є духовна еліта та інтелігенція?

— Ну, звучать поодинокі голоси…

— В тому-то й справа, що поодинокі. І ваш голос, в тому числі, поодинокий. Чи, можливо, я згущую фарби і в цьому ніякої загрози нема?

— Ну звичайно, це найголовніша загроза. Бо саме ті, хто вважає себе інтелігенцією, мають відчувати свою відповідальність, іти попереду. Загострювати увагу суспільства на тих страшних проблемах, які нависли над нашою державою і загрожують її зникненню.

Тому я не можу виправдати таку мовчазну поведінку нашої інтелігенції. Про все, що відбувається нині в країні, треба кричати.

— Який вихід із ситуації?

— Застосовувати будь-які методи, пам’ятаючи одне – ми не маємо права дати знищити нашу державу. Будь-які! Хто б що не говорив…

Якщо не можна нормальним шляхом, як це роблять інші держави, шляхом виборчих процесів – значить , треба це робити іншими, екстремальними заходами.

Єдине, повторю, що ми всі маємо пам’ятати – ми не маємо усіляким ублюдкам дозволити знищити нашу державу.

Ми не маємо допустити, аби якісь крамарі торгували інтересами нашої держави.

— Це ви кого мате на увазі.

— Порошенка, звісно. Ну бояться чомусь про це говорити. Я вже про це два роки кричу. Але ніде мого крику не чути… І всі мовчать. Ось вам приклад – ми сидимо в ста метрах від парламенту, зараз там ідуть пленарні засідання. І жоден депутат не підняв питання зовнішньої загрози. А це ж питання має стояти одним з перших у порядку денному парламенту! Я розумію, є багато внутрішніх проблем, про них також треба говорити і також вирішувати. Але. Ми стоїмо перед страшною зовнішньою загрозою і про це мають просто волати усі депутати.

— Волати — замало, потрібно робити конкретні кроки.

— Звичайно.

Передусім потрібно ухвалити закон про окуповані території.

А далі – відповідну постанову, якою рекомендувати президенту (бо це його сфера відповідальності) розірвати дипломатичні відносини з РФ. І розписати там же, що в цій ситуації має зробити Кабінет міністрів, що президент, а що силові структури і дипломатичний корпус.

— Боюсь, цей сценарій реалізувати не вдасться. Якщо про призначення Гройсмана прем’єром Банкова домовляються із Ахметовим – про що ми, взагалі, говоримо…

— Тому відразу ж після революції я говорив, що Медведчука необхідно заарештувати за антидержавну діяльність. А його «Український вибір» заборонити на території України. Не мають права розгулювати на свободі ті, хто організував заколот на Донбасі.

А сьогодні – подивіться — руйнівники української держави спокійно гуляють по Хрещатику.

Один із ініціаторів авантюри 2004-го року в Сєвєродонецьку Колесніков , яка стала предтечею сьогоднішньої війни (з’їзд депутатів всіх рівнів, що відбувся 28 листопада 2004 року на противагу Помаранчевій революції. Проходив у приміщенні льодового палацу містаСєвєродонецьк Луганської області; його учасниками стали понад 3,5 тис. делегатів з 17 регіонів України,які звернулася за підтримкою до президента Росії Володимира Путіна27 листопада таке ж рішення ухвалила Харківська облрада. Серед делегатів з’їзду були присутні представники державної влади та органів місцевого самоврядування України: прем’єр-міністр Віктор Янукович, голова Донецької облради Борис Колесніков та ін. – МИР), сьогодні почуває себе прекрасно. Але такі дії не підпадають під термін давності! А Єфремов,  Вілкул, Бойко, Льовочкін… Правоохоронні органи і СБУ не виконують своїх безпосередніх функцій по захисту безпеки нашої держави.

Степан Хмара

Фото: Марія Шевченко

Тому усі ці антиукраїнські елементи, які були стрижнем попереднього антиукраїнського режиму, преспокійно розгулюють  на волі, їхній бізнес процвітає, і вони сидять у парламенті. А це неприпустимі речі.

— До речі, зовсім нещодавно у Харкові прийшов так званий «Антикризовий форум», на якому були присутні дуже «яскраві» персони — Вілкул, Шурма, Королевска, Бережна, Грищенко, Гольдарб, Лукаш, Добкін, Олена Бондаренко. Вони не боялися озвучувати відверто антиукраїнські речі…

— Правильно, тому що в них є індульгенція від Порошенка, і це також один із пунктів плану Путіна.

— Що це за пункт?

— Я вважаю, що Порошенко у прямій змові з Путіним. Очевидно, він пообіцяв не зачіпати їх. І він зараз готується, думає, як «проштовхнути» вибори на Донбасі. Ви згадували по його якусь абсолютно фейкову ініціативу щодо присутності поліцейських ОБСЄ на окупованих територіях, які будуть моніторити проведення виборів на предмет дотримання законодавства. Насправді, це блеф. І дуже небезпечна авантюра. Звісно, Путін на це піде. Він організує загони так званих «поліцейських ОБСЄ», пришле туди росіян, казахів, киргизів, білорусів, декого з Європи, які скажуть – все нормально, все пройшло чудово. Ось у чому небезпека. І до тієї загрози нас штовхає Порошенко. А я, вкотре повторю, не бачу жодної реакції з боку парламенту. Це велика ганьба.

Тому – треба будити нашу дрімучу публіку. Кожен має думати і відчувати свою відповідальність. Конституційний обов’язок кожного громадянина – захищати свою державу. Обов’язок!

— Я нещодавно розмовляла з Юрієм Касьяновим. Думаю, ви його знате.

— Звісно, дуже відомий активіст.

 — Так от він стверджує, що для докорінних перетворень у країні достатньо лише 3% найсвідомішого населення країни. Ви поділяєте таку точку зору?

— В інших державах, де нема таких загроз, які стоять перед Україною – можливо. Як відомо, в середньому 7% населення бере активну участь у громадському житті будь-якої країни.

Але у нас зовсім інша ситуація. Є відкрита воєнна агресія. Тому ті три відсотки мають стати каталізатором для решти суспільства.

Тобто, решта суспільства не повинна спостерігати, як ті три відсотки гинуть на фронті, або як наші так звані правоохоронні та силові структури знищують їх.

Зараз іде шалена боротьба проти активістів, добровольців. Їх — маса по тюрмах сьогодні,  по абсолютно сфабрикованих справах. У той час, коли колаборанти себе почувають вільно.

 — Ми про це, до речі, нещодавно говорили з Ярошем.

— А я не розумію, чому Ярош так затих. І кинувся ніби готувати нову політичну силу. Я далекий від них. Але їхня публічна мовчанка – невиправдана і дуже небезпечна…

— А є якісь сили в Україні, які, на ваш погляд, здатні не мовчати в сьогоднішній ситуації?

— Такі люди є. Але вся біда в тому що вони розсіяні, не консолідовані. Консолідація – ось що зараз конче потрібно країні. Я не сумніваюсь, що в Україні є достатньо патріотів, яким під силу захистити Україну. Врешті-решт, саме добровольці зупинили російську банду.

І зараз є можливість розгорнути роботу по звільненню наших територій.

Чому ми мовчимо? Чому мовчать ті, хто не мав би мовчати? Коли по наших позиціях кожен день йдуть обстріли, в тому числі й забороненою Мінським «договорняком» зброєю. І ніякої адекватної відповіді з нашого боку вони не отримують…

Хмара

Фото: Марія Шевченко

Ось буквально кілька днів тому наша розвідка оприлюднила інформацію про те, що на станцію Дебальцево прийшов ешелон із російською зброєю і пальним.

Я запитую – а де артилерійський залп по тому потягу, який мав би бути знищеним відразу, як тільки опинився на українській території.

Де спецоперації наших відповідних підрозділів – десантників, спецназу і т.д. — по знищенню ватажків цих колабораціоністських утворень ДНР/ЛНР, по знищенню російських високопоставлених офіцерів?

З нашого боку повинні бути активні дії. Тоді і світ буде інакше на нас дивитися.

Тоді буде знята проблема, що нам не хочуть давати зброю. Зброю не дають, бо Україна сама заявляє, що в нас антитерористична операція, тобто — внутрішній конфлікт. А на внутрішні конфлікти ніхто не дає зброю. Україна того не домагається.

Ми б мали на цілий світ кричати, що в Криму, після його окупації, у п’ять разів збільшилася кількість російських військових. Росія заявила, що вона готова розмістити там ядерне озброєння. Це загроза не тільки для України. Це ж робиться для зовнішньої експансії. Це загроза для всіх країн Чорноморського та Середземноморського басейнів. І Україна мала би ініціювати позачергову сесію ООН.

Бо те, що робить Росія у Криму – це загроза вже не тільки для Україні, а й для цілого світу.

Україна — це лише один з етапів експансії російського імперіалізму. Який хоче зруйнувати єдність світового порядку. Ось так ми маємо ставити питання, маємо вести атакуючу дипломатичну політику. А у нас все робиться навпаки.

— Риторика представників нашої влади стає все більше миротворчою. Жебрівський, який ще пару місяців тому в розмові зі мною стверджував, що у нас нема іншого виходу, як воювати і звільняти українські території від загарбника, пару днів тому заявив, що Україна не в змозі перемогти Росію…  

— Це йому честі не робить… Як досвідченому політику і як громадянину.

 — Тобто, риторика на державному рівні стає…

— Капітулянтською.

— Так, капітулянтською! На фоні зростаючої загрози з боку Росії. Чому це відбувається?

— Ну, по-перше, треба розвінчувати міф про те, що Росія може виграти війну з Україною. Не може вона цю війну виграти!

Росія не може піти на широкомасштабну інтервенцію. Тому що в Кремлі сидять бандити – але не божевільні.

Якби вони були божевільні – так, вони б пішли на це, і це стало би крахом Російської Федерації.

А Україна – навпаки — має всі можливості перемогти російського агресора. І ми не ставимо поки що питання повернення Росією українських територій – Кубані приміром.

Хмара

Фото: Марія Шевченко

Коли лякають військовою потужністю Росії, розповідають, що її військовий бюджет у 30 разів більший за наш —  ніхто не згадує, а яка ж протяжність російських кордонів? І скільки треба людської сили і військової техніки, щоб ті кордони утримувати. Ніхто чомусь про це не задумувався. А що буде, коли зібрати усі кращі військові з’єднання Росії і кинути на Україну? Що буде відбуватися у всіх тих автономних утвореннях? Ось, приміром, Татарстан — це ж  готова держава.

— Вони й не проти, здається…

— Звісно, не проти. Але на даному етапі вони не ставлять так питання, бо не мають виходів до зовнішніх кордонів Росії.

Але, коли б в Кремлі раптом збожеволіли і пішли на таку авантюру як широкомасштабний наступ на Україну, це, повторю, закінчилося б крахом РФ.

Окрім того, в Російській Федерації живе понад 10 мільйонів наших співвітчизників. До них також треба звертатися. Думаю, не всі з них забули своє коріння. Якби вони відчували якісь імпульси української просвітницької пропаганди, то, можливо, дещо би змінилося у їхній поведінці.

— Я пам’ятаю початок 90-х, дуже багато людей приїздили Україну із Тюменського краю, там працювали українські школи, дитсадки, гуртки, ансамблі. Український рух там був дуже потужний – я тоді займалася питаннями української діаспори у цілому світі і спілкувалася з десятками наших земляків, які працювати на Півночі Росії – справжніми українськими патріотами.

— Звісно, весь нафтогазовий комплекс Росії в основному організований українськими фахівцями. Про це треба пам’ятати. І працювати із нашими тамтешніми співвітчизниками повсякденно. І ми маємо досить добрі перспективи в цьому напрямку.

— Гаразд. Резюмуючи нашу розмову, приходимо до невтішного висновку: президент Порошенко не займається утвердженням нашої державності. Натомість успішно розвиває власний бізнес – і в Україні, і за її межами. Що нам всім робити в цій ситуації?

— Суспільство має виставляти президенту ультимативні вимоги. Якщо ні – просто викидати.

— Яким чином?

— Будь-яким! Але мовчати ми не маємо права.

— Ви вірите в сценарій зміни влади поза, так би мовити, виборчим процесом?

—  Вже піднімається питання про створення слідчої комісії ВР (керівники кількох парламентських фракцій заявили, що готові голосувати за закон про спеціальні слідчі комісії і створення такої  комісії задля розслідування офшорів президента Петра Порошенка – МИР) . Бо це є ключовий момент – у разі потреби (а така потреба вже є!) розпочинати процедуру імпічменту. І йти чисто правовим, цивілізованим шляхом.

Хмара

Фото: Марія Шевченко

А якщо ні – діяти  тим самим методом, яким позбулися Януковича. Єдине – ми не маємо права і далі спостерігати, як він руйнує державу.

— Ви ж, сподіваюсь, чудово бачите, що нинішній парламент – це такий собі супермаркет, де кожен депутат має свою ціну. Є дорожчі, є дешевші, але продаються усі…

— Якась частина людей нормальних там, все ж, є. Але вони в меншості. Знову ж таки — якщо діяти консолідовано, продумано – вони можуть стати каталізатором для всього парламенту. Об’єднатися в один кулак. І тоді все вийде…

Галина Плачинда, видання МИР

Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post