Новомосковськ

Місто на САМАРІ

Докторська дисертація Катерини Кириленко і відвертий плагіат

Докторська дисертація Катерини Кириленко і відвертий плагіат

16 января 2016 0 Comments

Тетяна Пархоменко, доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри культурології факультету магістерської підготовки КНУКіМ

Кілька місяців тому Катерині Кириленко, дружині Віце-прем’єр-міністра-культури, було присвоєно науковий ступінь доктора педагогічних наук. Ознайомившись зі змістом дисертації, я виявила в ній масштабний плагіат: близько третини тексту не містить посилань на використані джерела.

Нова редакція Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (стаття 5) зобов’язує вченого «поважати право на інтелектуальну власність».

В Україні інтелектуальна власність захищається Законом «Про авторське право і суміжні права», дія якого поширюється і на наукові твори. Згідно зі Статтею 50 цього Закону, порушенням авторського права є плагіат – «оприлюднення (опублікування), повністю  або  частково,  чужого  твору під іменем особи,  яка не є автором цього твору».

Санкції за плагіат наукових творів передбачені й Законом України «Про вищу освіту»:«Виявлення академічного плагіату у захищеній дисертації … є підставою для скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня та видачу відповідного диплома».

От тільки, чи не існують винятки у застосуванні цих законів до «сильних світу цього» та членів їхніх родин?

15 жовтня 2015 року спеціалізована вчена рада у Національному університеті біоресурсів і природокористування (НУБіП) прийняла рішення про присвоєння Катерині Михайлівні Кириленко, дружині Віце-прем’єра-Міністра культури В’ячеслава Кириленка, наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю «теорія і методика професійної освіти».

Тема дисертації – «Теоретичні і методичні основи формування інноваційної культури майбутніх культурологів у вищому навчальному закладі».

Згідно з новими правилами дисертацію Катерини Кириленко 15 вересня 2015 року було розміщено на сайті НУБіП у розділі «Наукова робота–Захист дисертацій».

Ознайомившись із її змістом, я виявила в дисертації масштабний плагіат: близько третини із 396 сторінок не мають посилань на використані джерела. Вони складаються з текстів, що належать іншим авторам, посилання на яких відсутні або є сфальсифікованими.

До прикладу, сторінки 24-31, 40, 48 дисертації Катерини Кириленко – це стаття Ж. Ю. Кузьміної, опублікована у «Віснику ДоНУЕТ» №2 за 2013, якої у списку використаних джерел немає, отже, немає і посилань на неї.

Подібна ситуація і зі статтею кандидата економічних наук О. І. Вікарчук, яка була опублікована у «Сталому розвитку економіки» №3, за той же 2013 рік – ніяк не позначені цитати з неї з’являються на на сторінках 97-103 і 105 дисертації.

 Для порівняння: c. 97 дисертації К. Кириленко та перша сторінка статті О. Вікарчук (для збільшення натисніть на фото)

Текст на сторінках 108-112 є частиною статті Марії та Михайла Шведів «Освіта і культура як суспільні явища» (Вісник Львівського університету. Серія педагогічна, 2004, Вип. 18, с. 3-10). Цієї статті у списку джерел немає, посилань на неї теж.

На сторінках 154-162 – повний текст статті доктора філософських наук О. Ю.  Щербини-Яковлевої «Інтелектуальні, моральні та естетичні атрибути Бога у сучасній картині світу» (Збірник наукових праць УАБС, вип. 3, Суми, 2004). Цього джерела немає у списку, натомість під цим текстом Катерина Кириленко проставила кілька «посилань» на свої статті (№ 469 і № 470 у списку використаних джерел).

Текст із підручника В. Л. Петрушенка «Філософія» (Львів, 2006, с. 312-315) можна знайти на сторінках 238-239 дисертації. Посилання на джерело на сторінці 238 є фейковим.

Особливу увагу Катерина Кириленко приділила працям російських науковців, можливо, тому, що добре розуміє російську, адже закінчила Черкаський педуніверситет імені 300-річчя возз’єднання України з Росією за спеціальністю «Російська мова та література», а кандидатську дисертацію захистила на тему «Філософія культури Йосипа Мандельштама».

Однак, переклавши тексти російських авторів українською і включивши їх до своєї дисертації, вона чомусь забула проставити на них посилання.

Приміром, сторінки 128-133 дисертації Кириленко – це сторінки 21-25 із підручника «Концепции современного естествознания» під редакцією В. М. Лавриненко і В. П. Ратникова (Москва, 2006).

Підручнику В. В. Горбачова із такою ж назвою «пощастило» більше. Він вказаний у списку використаних джерел, однак і це не врятувало його від плагіату: посилань на цей підручник у дисертації на сторінках 136-140 і 142, де розміщено уривки з нього, немає.

З автореферату дисертації доктора педагогічних наук А. В. Балахонова (с. 19) Кириленко «запозичила» визначення, яке розмістила на сторінках 127 і 166, видавши за своє (посилань немає, як і прізвища А. В. Балахонова серед авторів у списку джерел).

 Для порівняння: с. 19 автореферату дисертації А. Балахонова та с. 166 дисертації К. Кириленко (для збільшення натисніть на фото)

За свої Катерина Кириленко видала і розробки із дисертації доктора педагогічних наук С. Г. Григорьєвої, у чому легко пересвідчитись, порівнявши сторінки 13, 24-25, 32-34 автореферату дисертації С. Г. Григорьєвої зі сторінками 66-67, 187-190 дисертації Кириленко. Ані прізвища Григорьєвої, ані автореферату її докторської у списку джерел немає.

 Для порівняння: с. 13 автореферату дисертації С. Григорьєвої та с. 66 дисертації К. Кириленко (для збільшення натисніть на фото)

Перелік плагіату в дисертації Катерини Кириленко можна продовжувати ще довго.

Дружину Віце-прем’єра-Міністра культури вже ловили на плагіаті, про що 8 і 10 травня 2015 року писало інтернет-видання «Музеї України». Йшлося про те, що у підручнику Катерини Кириленко «Культура і наука» з 399 сторінок близько 90% містили тексти вітчизняних і російських науковців без посилань на авторів і джерела запозичень.

Відкривши цей підручник, зустрінемося як із уже знайомими статтями Шведів (с. 46-50), Вікарчук (с.348, 368-373), Щербини-Яковлевої (с. 212-220), Кузьміної (с. 339-345), так і новими. Серед них дві статті доктора фізико-математичних наук А. С. Опанасюка «Наукова картина світу: на порозі зміни парадигми» (Збірник наукових праць УАБС НАБУ, Вип. 3, 2004) – на сторінках 195-208 підручника, а на сторінках 223-240 – «Астросоціологічний парадокс в сучасній картині світу» (Суми, 2008).

  Для порівняння: сторінка підручника Катерини Кириленко (ліворуч) і фрагмент зі статті Марії та Михайла Шведів «Освіта і культура як суспільні явища» (для збільшення натисніть на фото)

На сторінках 15-18 і 66-73 підручника розмістився текст зі сторінок 309-312 і 319-327 посібника В. Г. Нестеренка «Вступ до філософії: онтологія людини» (Київ, 1995); на сторінках 88-92 – текст зі сторінок 162-166 посібника Є. А. Подольської та В. Д. Лихваря «Культурологія» (Харків, 2003); на сторінках 273-276 – текст зі сторінок 9, 10, 12, 13, 16-18 посібника «Історія світової культури» (Л. Т. Левчук, В. С. Гриценко та ін., 2010).

Не меншим є плагіат із російських підручників, особливо із книг «Концепции современного естествознания». Сторінки 248-256 підручника Кириленко – це розділ 7.10 підручника С. Х. Карпенкова  (Москва, 2003, с. 311-321); без посилань і майже повністю перейшла на сторінки 119-134 і 140-149 і перша глава посібника В.П. Бондарева (Москва, 2003); підрозділ 1.2 підручника під редакцією Л.А. Михайлова (Москва, 2008) – на сторінках 103-110 підручника; на сторінках 257-271 – підрозділ підручника під редакцією С.І. Самигіна (Ростов-на-Дону, 2003, с. 407-428); текст на сторінках 35-38, 245-247 (а на с. 41 підручника ще й малюнок) – із підручника М.К. Гусейханова, О.Р. Раджабова (Москва, 2007, с. 15-17, 410-415,17).

 Для порівняння: с. 41 підручника К. Кириленко та с. 17 підручника М. Гусейханова, О. Раджабова «Концепции современного естествознания» (для збільшення натисніть на фото)

Чому, незважаючи на скандал із плагіатом у підручнику, дружина Віце-прем’єра-Міністра культури В’ячеслава Кириленка не побоялася подати до захисту і захистити (!) докторську дисертацію теж із плагіатом?

Чому жоден із трьох офіційних опонентів разом із науковим консультантом не впізнав тексти з доволі відомих джерел? Чому не помітив їх жоден із членів новоутвореної вченої спецради (Д.26.004.18) у НУБіП разом із головуючим на захисті ректором Ніколаєнком?

Важко уявити, що усі шановні науковці виявилися геть на це нездатними. Можливо, не захотіли помітити?

Чи не тому Катерина Кириленко наважилась видати чужу інтелектуальну власність за свою, що вважає прізвище свого чоловіка, точніше його посади, тим чарівним словом, що відкриває усі кабінети, закриває усі вуста та затьмарює очі?

Дисертацію Кириленко було підготовано у рекордно стислий термін – за один рік: від 3 квітня 2014 року – дати затвердження теми у Київському університеті культури і мистецтв (саме там було виконано дисертацію), – до квітня 2015 року (для того, аби оголошення про захист вийшло у серпневому номері Спецвипуску «Освіта України», дисертацію для обговорення на кафедрі необхідно було представити не пізніше травня 2015).

За цей же час вийшла переважна більшість (і кількісно, і за обсягом) публікацій на тему дисертації. Для цього поспіху були серйозні причини.

У січні 2016-го розпочався третій рік, відколи Університет культури (КНУКіМ) має виконувача обов’язків ректора, що є грубим порушенням Закону України «Про вищу освіту».

Міністерство культури, якому цей виш підпорядковується, конкурс на посаду ректора не оголошувало, ніби на щось або на когось вичікуючи.

В інтерв’ю LB.ua у листопаді минулого року Віце-прем’єр-Міністр культури Кириленко, перераховуючи свої заслуги на цій посаді, відзначив, що йому вдалося залишити у підпорядкуванні Мінкультури «унікальні» навчальні заклади галузі.

Серед них – і приватний Київський університет культури і державний КНУКіМ. Вони «унікальні» тим, що в КНУКіМ президентом (а до обрання до Верховної Ради – ректором), а в КУКу (спів)власником є одна й та сама людина – депутат Михайло Поплавський.

У Поплавського як екс-ректора, а нині президента КНУКіМ, працює дружина Віце-прем’єра-Міністра культури Катерина Кириленко, яку відразу після перемоги Майдану призначили завідувачкою кафедри філософії, усунувши з цієї посади (до закінчення контракту) попереднього завідувача.

Після того для студентів магістратури (у тому числі культурологів) терміново ввели курс Катерини Кириленко «Культура і наука». Цей курс, що складався з 5 лекцій та 1 семінару, був прочитаний навесні 2015 року і став головним елементом новизни та апробації її докторської дисертації.

Тепер, коли Катерина Кириленко стала доктором наук, нарешті Мінкультури, очолюване її чоловіком В’ячеславом Кириленком, імовірно, оголосить конкурс на посаду ректора КНУКіМ.

Очікується, що переможе у ньому дружина Віце-прем’єра-Міністра культури, тим більше, що М. Поплавський, який де-факто продовжує керувати державним вишем, вже потурбувався про його «зачистку» від реальних конкурентів Катерини Кириленко.

На початку навчального 2015-2016 року деяких докторів наук, насамперед тих, хто необережно висловив бажання взяти участь у конкурсі, позбавили кафедр, дехто, пропрацювавши на керівних посадах із десяток років, узагалі «сам» пішов з КНУКіМ.

У Середні віки практика розставляти на «хлібні» місця своїх рідних називалась непотизмом, у сучасному світі, згідно з ратифікованю Україною відповідною Конвенцією ООН, це вважається корупцією.

Джерело: life.pravda.com.ua
Нашли ошибку в тексте? Выделите ее и нажмите Ctrl + Enter

Previous Post

Next Post